Розширен╕ та лог╕чн╕ розд╕ли

Початкова схема розд╕лу диск╕в на розд╕ли, яка прижилася в св╕т╕ "п╕-с╕" дозволяла мати всього чотири розд╕ли. Дуже швидко виявилося, що цього недостатньо (просто тому, наприклад, що багато хто хоче мати б╕льше чотирьох систем на сво╓му комп'ютер╕: Л╕накс, DOS, OS/2, Minix, FreeBSD, NetBSD чи Windows/NT). Але в основному тому, що часто краще мати к╕лька розд╕л╕в для одн╕╓╖ системи. Наприклад, прост╕р для своп╕н╜у для п╕двищення швидкост╕ роботи (див. дал╕) краще пом╕стити на його власний розд╕л зам╕сть того, щоб тримати на основному.

Щоб перейти через ц╕ проектн╕ обмеження п╕зн╕ше були введен╕ розширен╕ розд╕ли⁶⁴. Це нововведення дозволя╓ розбити основний розд╕л⁶⁵ на п╕дрозд╕ли. Таким чином розд╕лений основний розд╕л називають розширеним розд╕лом, а п╕дрозд╕ли, на як╕ розбитий основний розд╕л - лог╕чними розд╕лами⁶⁶. Вони працюють так саме, як ╕ основн╕ ⁶⁷ розд╕ли, але процес створення ╖х ╕нший. Швидк╕сть ╖х роботи не в╕др╕зня╓ться в╕д основних розд╕л╕в.

Структура диску може мати вигляд, як показано на рисунку . Диск розд╕лений на три основн╕ розд╕ли, другий з яких розд╕лений на два лог╕чних розд╕ли. Частина диску не належить жодному розд╕лу. Весь диск, як вц╕лому, так ╕ кожний з його основних розд╕л╕в мають по загрузочному сектору.

  

Рисунок: Зразок розд╕лу диску.