╤ван Св╕тличний

Що то був за см╕х-см╕хота,
Як п╕ймали миш╕ кота!
Як з╕бралися миш╕ гуртом
Та й вчинили суд над котом:
	- Ой ти, коте, хижий 
			котюга!
	Оч╕ в тебе зл╕, завидющ╕,
	Лапи, як грабл╕,
			загребущ╕,
	В тебе зуби ╕ пазур╕ хиж╕,
	Ти гаса╓ш зв╕ром по хиж╕,
	Ти облазив льох ╕ горище,
	В с╕нях ти розб╕йником
			рищеш,
	Шаста╓ш, мов лев,
			у комор╕,
	Нишпориш у хат╕
			й надвор╕.
	Жадний, кровожерний,
			неситий,
	Наи, мишей, де втрапиш,
			╖си ти.
	Тож нема в нас ╕ншо╖ ради,
	Н╕ тоб╕ жалю, н╕ пощади:
	За тво╖ розбо╖ та згуби
	Ми тоб╕ спиля╓мо зуби,
	Позр╕за╓м н╕гт╕ поган╕,
	Видряпа╓м оч╕ захланн╕,
	Наголо обпатра╓м вуса
	╤ хвоста до решти
			в╕дкусим.
	Будеш ти, напаснику,
			знати,
	Як невинних занапащати.
Та не був наш к╕т страхопудом,
Руки в боки - став
		перед судом:
- Ой, жахи мен╕
		невимовн╕!
Аж три короби - вс╕
		неповн╕.
Засудили ви мене строго,
Т╕льки що мен╕
		з суду того?
Що т╕ похвалки? Що
		т╕ глузи?
Ви н╕кчеми вс╕, боягузи!
Ви скаж╕ть мен╕,
		душ╕ ниц╕,
Де м╕ж вами ╓ т╕ см╕ливц╕,
Т╕ в╕дважники, т╕ охоч╕
Повидряпувать мен╕ оч╕?
Хто обпатра╓ мен╕ вуса?
Хвоста мого хто
		в╕дкусить?
Хто поспилю╓ зуби гостр╕?
Хто - м╕зерники
		шилохвост╕?
Дармо╖ди ви! Хл╕бокради!
Живете з брехн╕
		та неправди.
Ви каж╕ть мен╕, душ╕ ниц╕,
Ск╕льки трощите ви
		пшениц╕?
Як нахабно ви,
		як зухвало
Розкрада╓те масло й сало,
Молоко, вершки
		та ковбаси?
Переводите вс╕ запаси!
Та за цей крад╕ж,
		за облуду
Вас, нег╕дники, я без суду
Вс╕х, де здибаю,
		там скараю,
Поки винищу п╕длу зграю.
Ну, так хто там,
		де той горластий,
Що погрозами
		мен╕ хвастав?
Хто накликував
		смерть котов╕?
Гей, давай, виходь!
Я готовий!

К╕т оглянувся,
		а навколо -
Н╕ душ╕ тоб╕.
Пусто й голо.
Ох, ╕ см╕х то був, см╕хота,
Як т╕кали вс╕ в╕д кота!

Щось ведмедик зл╕г,
Зовс╕м занем╕г,
Побива╓ться та стогне,
Аж гуде барл╕г.
- Ой! - кричить. - Умру!
Ой, не чую рук!
Щось у оц╕, а чи в боц╕ -
Сам не розберу.
Ой, язик опух!
Ой, заклало слух!
Чи то гикавка, чи кашель
Забива╓ дух!
Голова гуде,
Обертом ╕де,
Кост╕ ломить ╕ судомить,
Лиш не знаю де.
Ой, жив╕т болить!
Ой, п'ята свербить!
На зубах така оскома,
Аж в очах рябить.
Поперек пече,
В╕дда╓ в плече,
Нудить-мло╖ть п╕д п'ятою
Й, може десь ╕ще!
В нос╕ крутить так,
Що аж хв╕ст набряк,
Що аж меду захот╕лось
Сам не знаю як.

Л╕кар вислухав,
Л╕кар вистукав,
Каже: - Це така хвороба -
К о м и з и с т и к а.
╤ хвороба ця
Так л╕ку╓ться:
Треба добре натщесерце
Дати... рем╕нця.

Хитромудрий Лис
У зелений л╕с
Коротеньку телеграму
До Дрозда прин╕с.
Написав на листку
Новину таку:
"Вистежив у л╕с╕ дещо на об╕д,
Роблю зас╕дку".

Дрозд ус╕вся на сук:
Стук та стук, стук та стук, -
╤ п╕шов луною в л╕с╕
Дружний гук-перегук.
Дрозд переда╓
Точно все, як ╓.
А приймають вс╕, як хочуть,
Кожному - сво╓.

Перший К╕т прийняв,
Тарарам п╕дняв:
- Няв-няв-няв! У л╕с╕
			миша!
Закричав, - Няв-няв!

Рекс проснувся: - Гав-гав!
Гав-гав-гав! - заплигав, -
Не лов╕те гав! Гав-гав! -
Не вгавав. - Гав-гав!

А корова йому:
- Му-у! - замукала. -
Му-у!
Що? Травичка? Добра ╖жа.
Передати? Кому?

А коза: - Ме-ке-ке!
Що таке? Що таке?
С╕но? Де? А яке?
Не г╕рке? Ме-ке-ке!

К╕нь ╕рже: - ╤-го-го!
Що? В╕вса? Що? Мого?
Що? Смачного? Що? Нового?
Св╕жоскошеного?

Як почула Коня
Нечупара Свиня:
Хрю-хрю! Жолуд╕?
Хрю-хрю! -
Верещить навманя.

Сполошився Грак
Та як крякне: - Крак!
Це ж подумати - черв'як!
Де черв'як? Де черв'як?
Хрущ гуде на лужку,
Як л╕так: - Гу-гу-гу!
Де ви бачили, - пита╓, -
Мед? Пергу? Гу-гу!
За╓ць чу╓ Хруща,
За╓ць плиг ╕з куща.
- Морква! -
Крикнув ╕зпросоння, -
- Морква! - запищав.

П╕вень с╕в на суку
Та й: - Ку-ку-р╕-ку!
А я Лиса не боюся,
Я в чагарнику.

Лис почув той сп╕в
╤ якраз посп╕в:
П╕вень п╕сню не зак╕нчив - 
Лис його ╕ з'╖в.
Ой же хитрий Лис!
Йде - трубою хв╕ст.
Щоби П╕вня обдурити,
Сполошив весь л╕с.
Шум ╕ гам-тарарам
В╕д його телеграм
Ц╕лий день лунав луною
Тут ╕ там, тут ╕ там.

Галас, гам╕р, гармидер, крик...
Що б ви думали? То ╤ндик
Напустився на Гусака:
"Я тут, - каже, - лишив черв'яка.
Ти не бачив його?" ╤ Гусак
В╕дпов╕в йому: "Так-так-так".
"Кажеш, так? - здивувавсь ╤ндик, -
А куди ж в╕н, по-тво╓му, зник?
Може, ти його з'╖в?" А Гусак
╤ на те йому: ""Так-так-так".
Розлютився ще дужче ╤ндик -
Та на Гуся, та в лайку, та в крик:
"Гей, ви, кури, ╕ндики, качки!
От злодюга, сякий-такий!
Обкрада╓ нас!" А Гусак
Знов сво╓: "Так-так-так!
Так-так-так!"
"Чули? Чули? В╕н сам признавсь!"
Тут такий тарарам п╕днявсь!
Нар╕кання, докори, лють...
Вс╕ гелгочуть та крильми б'ють,
Нас╕дають на Гусака:
"Ах ти, бест╕я ти така!
Це вже надто, галди-галди!
Куд-куди це годиться, куди?!
Ниций злод╕й, а ходить так,
Н╕би Сок╕л, а не Гусак.
В╕н глузу╓ ╕з нас ус╕х.
Це не жарти вам! Це не см╕х!
Це зухвальство ╕ глум!"
А Гусак
Знай сво╓: "Так-так-так, так-так-так".
"Що? Так-так?!"
Ох, за мову таку
╤ д╕сталося ж Гусаку -
В╕д ╤ндика, в╕д Селезня,
П╕вня...
Полет╕ли стовпом пух ╕ п╕р'я.
Вс╕ довбуть ╕ скубуть. А Гусак
Репету╓ сво╓: "Так-так-так!"
"Ах, ти так?! Ах, ти так?!
Це - наруга!
Пропадай же,
Клятущий злодюга!"
Тут би Гусев╕ ╕ каюк.
Та якраз нагодився Крук.
"Кра-кра-кра! Та чи ви дурн╕? -
Закракракав в╕н до пташн╕. -
Чи не зна╓те, що Гусак
Завжди гелга╓ "так-так-так"?
В╕н не вм╕╓ казати "н╕".
Ну, й нев╕гласи! Ну, й дурн╕!"
Ой, скандал серед б╕лого дня!
Присоромилася пташня.
Пошум╕ли: галди-галди -
╤ тихцем-тихцем хто куди.
Завод╕й-бешкетун ╤ндик
В╕д ганьби т╕╖ перший зник.
А за ним вс╕ п╕вн╕ ╕ качки
Поховалися в т╕нь, у кутки.
╤ лише Гусак - ну й дивак! -
Ходить гоголем:
"Так-так-так".

Кури в пол╕ с╕ють просо,
Як заведено давно.
А п╕вн╕ те просо косять,
Решетують на пшоно.
╤з пшона наварять каш╕
Жовторот╕й д╕тлашн╕...
Виростуть курчата наш╕,
Стануть кури та п╕вн╕ -
╤ почнеться все спочатку.
Все спочатку по порядку:
Кури с╕ятимуть просо,
Як заведено давно,
А п╕вн╕ те просо скосять,
Зрешетують на пшоно.
╤з пшона наварять каш╕
Жовторот╕й д╕тлашн╕,
Виростуть курчата наш╕,
Стануть кури та п╕вн╕ -
╤ почнеться все спочатку.
Все спочатку по порядку...