Цими місцями ми мандрували ще у 2003-му році, але чомусь згадалось і захотілось трохи написати саме зараз.
Річка Куробе і долина з одноіменною назвою знаходяться в префектурі Тояма. Ріка починається високо в горах і впадає в Японське море. Дуже мальовничі місця, і також дуже популярні серед японців. Тут знаходяться багато принад для мандрівників, серед них: гребля Куробе — елекростанція з найвищою греблею в Японії та альпійський високогірний маршрут, відомий своїми сніговими тунелями. Існує багато фото туристичних автобусів, припаркованих посеред височенних снігових стін, висотою у кілька автобусів. Товщина снігу тут досягає в деякі роки до двадцяти метрів, (в середньому — шістнадцять), а автобусні екскурсії сніговими тунелями продовжуються аж до кінця травня. Що ж до греблі, то до неї не дуже легко дістатися. Гребля знаходиться глибоко в горах, автомобільної дороги до неї немає. З префектури Наґано, але з двох різних боків підходять з одного боку тунель з тролейбусом, на якому підвозять до греблі туристів, а з іншого канатна дорога.
Тунелі, які зараз використовуються, щоб підвозити тролейбусами туристів були пробиті в горах ще під час будівлі греблі в 1950х. Інших шляхів, щоб добиратися до греблі та підвозити будівельні матеріали не було і зараз немає.
А от з боку Японського моря, в яке впадає Куробе, і з боку долини Куробе, до греблі взагалі можна дістатися тільки пішки, подолавши понад п’ять кілометрів непрохідних гір від кінцевої зупинки так званої „торокко-денші”.
„Торокко-деншя” — цк оглядовий поїзд з маленькими вагончиками, схожими на вагони дитячої залізниці. Більшість вагончиків повністю відкриті, тільки прикриті дахом згори. Поїзд проходить вздовж всієї долини Куробе. Від станції Унадзуке Онсен, де каньйон перетворюється в пласку долину і широким гирлом впадає у Японське море, поїзд піднімається аж до того місця, де каньйон річки стає зовсім непрохідним для всіх видів транспорту крім пішого. Від початку до кінцевої зупинки залізниця минає незліченну кількість мостів і мосточків (якщо точніше, то 41 тунель і 22 мости), в довжину простягається більше, ніж на 20 км і піднімається вгору понад 600 метрів. Тож треба бути готовим до серйозного похолодання за час мандрівки.
Незважаючи на літній час, — липень місяць, самий розгар купального сезону на Японському морі — в верхів’ї каньйону ріки Куробе в затінку то тут, то там трапляються величенькі брудно-білі плями вічних льодовиків, які ніколи не тануть. Японською вони звуться дослівно „десяти-тисячолітні сніги” — 万年雪.
Ще одна принада верхів’їв Куробе — це гарячі джерела. Навколо кінцевої зупинки „торокко-деншя” ці джерела б’ють звідусіль. Обладнаних ванн чи купалень тут як таких немає, є тільки натягнута синя будівельна плівка, під якою можна перевдягнутися в купальники і плавки. А далі — просто бродиш річкою туди-сюди і знаходиш вільнішу ямку і квасишся в ковдобинах з окропом.
Прикольні враження, коли заходиш у крижану воду Куробе (таку холодну, що аж судоми зводять), і нащупуєш пальцями гарячий пісок, де під водою пробиває невеличке джерельце, занурюєш ноги поглибше в тепло, і … кайфуєш!
А потім… після гір, надивившися на тумани і наловившися дрижаків в вагончиках, можна суститися знову до моря. Тут ми натрапили на зовсім щось неймовірне. На кілька ми зупинилися в наметовому містечку прямо на березі моря у сосновому лісочку на узбережжі. А неймовірною була вартість цього кемпінгу. З нас брали аж по 200 ієн за кожну машину з наметом… за три дні. Таких вартостей в Японії мені ще не траплялося.
