Балі, Нуса́ Дуа́

Нуса́ Дуа́ — це резервація. Деякі туристичні путівники кажуть, що це — найкращий пляжний курорт Балі, але це неправда, а правда така: це — сама найсправжніша резервація для іноземних туристів. Вздовж берега моря виділена ділянка землі пару кілометрів завширшки і з десяток-два поздовж і на ньому побудований ідеальний пляжний курорт.

Цикл «Балі»

1

2

БаліІндонезіяподорожіbeachАзія

Широкі паркові вулиці, бульвари, грандіозні пальми посеред вистрижених газонів. Величезні площі - транспортні розв’язки з статуями-пам’ятниками-колонадами в центрі. Всі в’їзди-виїзди до раю охороняються поліцією з рамками-металошукачами. Весь справжній світ залишився десь там, за металошукачами. Від справжнього світу Балі в Нуса Дуа залишилося тільки нескінчене „Містер, таксі? Мейбі тумороу?”, але і таксистів тут не стільки, як по всьому іншому Балі. Вони теж відфільтровані і дозовані.

Якщо ви плануєте зупинитися на Нуса Дуа, варто звернути увагу на фразу з путівників: „Нуса Дуа — найпопулярніше місце для водних видів спорту на Балі”. Цією фразою багато чого пояснюється.

Якщо ваша уява про морський відпочинок, це — шезлонг під пальмою, на білому пісочку, з запітнілою склянкою чогось холодного в руці, з долькою лимончика. Тоді, це — Нуса Дуа. Але якщо до цього ідеалу ви ще захочете додати прохолодне (чи тепле, але не дуже гаряче) тропічне море, де можна одягнувши маску, плюхнутися з берега і милуватися мальовничими різнобарвними рибками-крабчиками-коралами, або хоча б без маски пропливтися туди-сюди. То ні, це — не Нуса Дуа.


Але найжалюгідніший вигляд пляжу під час відпливу

Більшість берега в Нуса Дуа помережана штучними мисами, які утворюють невеликі затоки розміром пару сотень метрів. Купання в затоках приблизно таке: заходиш в воду по кісточки і бредеш по ній вглиб пару десятків або п’ятдесят метрів до глибини (вище кісточки, але все ще не до коліна), де можна в воду хоча б присісти. Трохи охолодивши на цій глибині занурені частини тіла, рачки просуваєшся вглиб. Дно суцільно вкрито водоростями-травою і коли вода вже починає підступати до пупа, натрапляєш на ряд буйків. За буйками — зась. Там вже царство всіх тих вищезгаданих морських видів спорту: моторні човни, параглайдери, бананові надувалки на прив’язі за моторками, водні мотоцикли і все, що завгодно (крім купальщиків). Плавати в тій зоні безмоторному мені якось не дуже світило.


Ну і щодо тропічних рибок, тут теж не дуже розженешся. Кораловий риф в Нуса Дуа простягається десь за кілометр-півтора від берега: з пляжу видно, як десь там, вдалині розбиваються величезні хвилі прибою, а з цього боку рифу хвиль майже нема і аж до самого рифу продовжується та ж сама мілизна у „метр з кєпкой”. Тропічної живності з цього боку коралового рифу дуже мало, коралів теж катма, хіба що невеличкі шматочки, друзки відмерлих коралів, що перетворюються на пісок. Зате пляжі Нуса Дуа чудові для малечі — мілизна і невеличкі хвильки, великого прибою за час нашого перебування не було зовсім.

Навколо Нуса-Дуа для підводного спорту місць немає. Тому треба замовляти тур або на якийсь з менших островів (наприклад Нуса Лембонґан), або в інші місця Балі.

Бізнес проти туризму, майже як „бджоли проти меду”

Про таксистів і про „містер-таксі” йшлося трохи вище. А друге (чи може й перше? найсильніше?) враження від Балі, це те „як вони всі задовбали!”. Йдеться про надзвичайно набридливий бізнес практично в усіх місцях і усіх ситуаціях, у яких нам довелося побувати. Ледь не кожне запитання задане персоналу у готелі, чи таксисту по дорозі виливається у зворотню „бізнес-пропозицію”.

Причому, дуже нав’язливий бізнес спокійно може уживатися з зовсім ненав’язливим сервісом, і ні місцевих, ні обслуговуючий персонал це, здається, зовсім не турбує.

Сам Балі і вся Індонезія загалом ледь чи не найбільший у світі експортер фруктів і овочів, але при цьому ресторани в готелях (навіть в супер-пупер Нуса-Дуа) не дуже „нав’язливі” з асортиментами ні фруктів, ні овочів (див. про „ненав’язливий сервіс” вище). І потім ти, відчуваючи, що щось тут не так, і що десь тут в південних краях, мають-таки бути якісь свіжі смакотинки, підходиш десь на реєстрації в готелі і: „Слухайте, а де у вас тут недалечко, можна вийти в місто на базар і купити якоїсь екзотики із місцевого?” Гарантована відповідь: „Слухай! Я тобі скажу! Давай завтра зранку приїде мій (брат, сват, кум, дядько, онук чи його дочка). Він точно знає, де знайти фрукти. Таких фруктів, які він вам покаже, ви більше ніде не знайдете. Тільки (50, 150, 200, 300) тисяч за (2,3,5) годин. І ще крім фруктів ви побачите… ААА, БББ, ВВВ. І всього за … тисяч”.

Плюнувши на фрукти, питаєш, ладно, де тут у вас кращі місця щоб попірнати (дайвінг), а у відповідь: „Слухай! Я тобі…” (повтор попередньої розмови).

Замовляти таксі в готелі — та ж сама ситуація, тільки дорожче, ніж просто вийти за ворота готелю, підморгнути одному з мужиків „містер-таксі” і домовитися. Але все одно, або там, або там доведеться вислухати рекламну паузу про брата, свата чи свекруху. Ну, і звичайно ж, в таксі вам не позбутися пари десятків рекламних пауз, присвячених різним галузям знань і життєвих ситуацій, але так чи інакше зав'язаних на родичах.

Невгамовне бажання зідрати трохи бабок з лохів і демонстрація цього бажання, бажання розкрутити на бабло „багатєньких Буратінок” — напрягає, і починає діяти на нерви вже через день-два, а до кінця перебування ти вже намагаєшся нікого не чіпати, ні про що не питати, не розмовляти і взагалі обходити стороною будь-який направлений в твій бік погляд.

Бруд

Ненав'язливість сервісу виливається і в непозбавному смітті. Бруд всюдисутній (щоправда, не в готелях і не на пляжах, які належать готелям). Сморід і дим від паленого пластику переслідує скрізь — в центрі Убуда, зразу ж поза межами резервації Нуса-Дуа, в храмах і навколо храмів, вздовж доріг і на „нічийних” пляжах. Будівельне сміття, гори піску, цементу і битої цегли на дорогах і тротуарах — для вивантаження цегли тут використовують українські технології, судячи з побаченого.

Залишки від жертвоприношень перед входами в магазини, ресторани і на пляжах. Підошення — корзиночки з пальмового листя наповенені квіточками виглядають красиво перші дві-три години. Потім вони в'януть, засихають, але не скрізь прибираються. Цілі нужденні покоління колишніх квітів так і спочивають сердешними жертвами релігій і вірувань...


Мабуть, власне для цього і була створена резервація під назвою Нуса́ Дуа, відгородити туристів від сміття і розкрутити їх на бабки.

Коментарі

comments powered by Disqus

Цикл «Балі»

1

2