В попередні відпустки ми кожного разу забували щось взяти з собою з дому. Доводилося докуповувати в дорозі, чи обходитися так. Цього разу все відбувалося інакше. Ми ретельно підготувалися і взяли все. Що вважали за потрібне: плавки-купальники, ласти-маски, гарпун і сітку для риби. Захисні креми від сонця, і навіть сіль-цукор-каву. Ну і всякі дрібнички - спальники, стільчики, похідну газову плитку. Всьо чьотко.
Поночі з тридцятиградусного Токіо вирушили, як завжди, навмання, маючи приблизний напрямок подорожі. Цього разу — „північ, десь у напрямку Аоморі“.
І через кілька годин драйву знайшли себе одягненими цілком по-сезону — у майці, шортах і гумових в’єтнамках, але не по-місцю: у вісімнадцяти-градусному лісі, в горах Фукушіми, Атадара коуґен). Під дощем, на гірському туристичному маршруті, серед річок і водоспадів. Повітря — добре піддобрене запахом варених яєць від онсенних джерел навколо.
Речей для таких походів у нас на цей раз виявилося, м’яко кажучи небагато. І не можна сказати, що ми їх забули. Просто вирушаючи до моря, якось не думалося, що потрапимо до гір --- про довгі штани і взуття з шкарпетками чомусь не згадалося. Тож ми місили чавкаючи багнюку своїми в’єтнамками під прозорими поліетиленовими парасольками. Більш невідповідний вигляд для гірських маршрутів уявити важко.
Все закінчилося добре: молочно білою сірчаною водою у Такаю-онсен у ротенбуро з виглядом на молочно-білий туман і кількома гілками сосон, що проглядали крізь нього.
Заночували на いいで道の駅. Ближче до ночі злива перетворилася на справжню грозу з блискавками і громом, і заливало так, що машина була схожа на катер. Але до пів-ночі дощ ущух і навіть виглядав місяць і заглядав у очі, заважав спати. Під ранок - тихий, молочний туман.
