|
| |
Читаю душі ваші, наче книги, я
І сам цвіту -- ридаю, як роса...
Ах, на землі одна, одна релігія --
Страждань краса.
Ви ніжно-стомлені,-- троянди зломлені:
Ой, не цвісти вам знову, не цвісти.
Кричать ножі, серцями в серце встромлені:
зглянсь хоч Ти!
Ріка біжить, хлюпоче, грається.
На ній линяють весни, мов убір...
Ви плачете. Вам серце розривається:
Людина -- звір.
О, не тривожтесь так, мої улюблені:
Людина -- звір, в вас чия ж любов?
Ви всі -- до храмів храму стежки згублені
Святих дібров.
[1915]
|
|
|