╤ван Драч
З Донбасу ╖х було тро╓ - особливо прим╕тних. ╤ван Дзюба, ╤ван Св╕тличний ╕, як згодом виявилось, Василь Стус. Адже минуло вже тридцять л╕т з то╖ пори, ╕ прописалися вони в час╕ по-сво╓му, кожен лишив свою м╕тку, починаючи з тих ш╕стдесятих..
Вони якийсь час жили в одному район╕ - ╤ван Св╕тличний ╕ В╕тал╕й Коротич. Я завжди намагався помирити ╖х, а вони н╕як не мирилися. Надто були р╕зними - р╕зн╕ ╕деали св╕тили ╖м. Це особливо тепер видно. А в мен╕ було б╕льше всеядност╕, ан╕ж годиться, бо намагався ╖х зводити для блага укра╖нсько╖ культури. Не розум╕в тод╕ ╖хньо╖ непримиренност╕, аж за тридцять рок╕в зрозум╕в. ╤ван Св╕тличний прозирав далеко ╕ пророкував безпомильно. Моя пок╕йна мама в╕чну б╕ду мала - завжди ╖й бракувало пшона, щоб годувати курчат, некажучи вже про кул╕ш для себе та для батька, а це було на початку ш╕стдесятих, коли я вчився у Москв╕ ╕ було важко мен╕ часто досягати Тел╕женець. ╤ван Олекс╕йович взяв та й по╖хав у мо╓ село, пшоно зав╕з, перев╕рив м╕й родов╕д на м╕цн╕сть... Нащадки тих курей дос╕ по Тел╕женцях б╕гають, а п╕вн╕ сво╖ми голосами згадують того доброго чолов╕ка з Ки╓ва. Звичайний, поодинокий випадок. Але в ньому проясню╓ться суть людини, ╖╖ доброносне начало, ╖╖ неубутня щедр╕сть. ╥╖ вистачало у нього на багатьох, але до ворог╕в Укра╖ни ╕ демократ╕╖ доброти в нього не було. "Говорила баба д╕ду - я по╖ду к Б╕лод╕ду ╕ спрошу там недарма, ╓ в нас мова чи нема" - цей фольклор ш╕стдесятих нагаду╓ мен╕ в╕йну ╤вана Олекс╕йовича ╕з впливовим тод╕ академ╕ком ╕ його тезою про дв╕ р╕дн╕ мови. Св╕тличний був тод╕ дошкульним ╕ безжальним. Обстоював р╕дну мову, р╕дну душу, р╕дну Укра╖ну. Ц╕ в╕рш╕ для д╕тей писала добра ╕ св╕тла людина, яка багато перестраждала. З ╖╖ болю ╕ муки народилося св╕тло, яким ося╓ться майбутн╓ нашо╖ згорьовано╖ земл╕. В╕рш╕ для д╕тей мають писати лише добр╕ люди, злим людям писати в╕рш╕ для д╕тей заборонено.