З ЛИСТА ДЖОНАТАНА ЯРЕМИ СВІФТА

Я не хочу лежати в цій рабській землі,
Радше спатиму в лондонській твані!
Чи ж повірю, що тут, в світанковій імлі,
Не розтане мій подих останній.

 Чи ж повірю, що янголи бачать здаля
І господь щиросердо кохає
На малесенькій кульці, що зветься 
                                                  Земля -
Порошину ірландського краю.

Захлинається серце: ласкавець, пророк...
Захисти свої люди,воскресни!
Це облуда, мара, бо мій шлях до зірок,
Це вони мої браття і сестри.

Я любив і кохав, і в найтяжчій борні
Не загасли роки мого шалу.
Та все більше скорботи лишалось мені 
І все менше любові лишалось.

Як нестерпно щоранку болить голова - 
Мабуть, час вже додому,додому.
І ніщо вже не важить, я все змарнував,
Поховайте хоч в пеклі самому!

1968