Lysty v Ukraiinu
Ю. Андрухович
Із циклу "Листи в Україну"
I | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" |
Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу. Моя ніч - ніби голка в горлі вічна. Я собі підчепив тут одну хворобу. Нею можна пишатись. Вона психічна. Ця психічна хвороба, тобто кохання, всі ознаки її описав Авіценна: не дає зітхнути синдром махання і потреба здохнути здоровенна. Я нормально писав непогані вірші, міркував про найтоншу тканину прози, а тепер мої рими щоразу гірші і до "прози" римуються в мене "сльози". І лежу, мов мішок, я. Чорнію, худну без повітря, світла, тепла, привіту. Я розклав оцю журбу многотрудну на півкулях мозку, мов карту світу. Помолися ж за мене в кватирку Божу - ліпше всохнути, впитись, нажити грижу. Я з розпуки тут ошаліти можу - вену вріжу, скажімо, чи всіх заріжу. Любий друже, приїдь, порятуй і вибав! Привези мені морфій, тютюн і тишу. Я конаю тут, як остання риба. А про інше все ще тобі напишу. | |
II | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" | |
Це столиця держави. Тут досить людно. І не досить зелено для ботанік. Хоч насправді це ніби судно /чи судно?/ і не так ковчег воно, як титанік. Досить людно, й тому нестача киснева Як і всюди, найбільше невдах і дурнів. Кожен з них, не добігши до брами неба, має право на прах і на місце в урні. Я, здається, писав,що вдягаю робу. я, крім того, навчився слова гглаголюх, пити квас, осягати душу народу і ходити синім від алкоголю, грати в карти, чифірити /рок до ранку/, пити спирт, розумітися на похміллі, черевики чистити об фіранку і тримати душу в чорному тілі, я навчився божитися, присягати, розрізняти на смак дукатські, явські, я навчився нічого не досягати і плювати в стелю цілком по-графськи, розглядати дерево, як нагоду для висіння, втілену ще в насінні. Я тепер як ніде близький до народу. Покажи цей лист усім в Україні. |
VII | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" |
Я ночую тут у такому домі, де живуть письменники і поети. Це не зовсім те, що жити в Содомі: групівщина, збочення і міньєти тут не зовсім ті, суть яких пізнав ти з італійських фільмів, книжок, де кралі так відверто лізуть в ліжка і авта. Тут усе це є. На рівні моралі. Ця оселя має ознаки пастки, по якій гуляють сонми лунатів. І коли не дійдеш - можеш упасти де завгодно, або в чужій кімнаті, під чужими лампами, або в ліфті - вгору-вниз мандруєш на кожен виклик, поміж пеклом і раєм, фіфті-фіфті, трохи крові пустивши, до чого тут звикли. Вихід є, здається, один- ступити в порожнечу, в ніч, але це те саме, що з вікна ступити, як цвях забити. Вся Москва для тебе гавкає псами, вся пустеля з попелом всіх імперій - ти летиш, мов камінь у воду тьмяну! Але це, однак, лише на папері. Я на це не зважусь навіть і спуяну. |
IХ | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" | |
Мандрувати тут у середньовіччя - все одно, що за князем повзти обозом. Тільки знай дивися в кожне обличчя: ці хлопаки описані ще Ломброзом - щось таке злочинне, таке причинне прозирає з їхніх сумирних писків. В них минуле каторжне, судочинне - словом, вони схожі на василісків. Осінь - це дорога кудись на північ: на деревах спалах марніє, гасне. Тут інакший час і не діє Грінвіч, але ти мандруєш. Буття прекрасне, хоч темніє швидше, аніж повсюди, й чим чорніше небо, тим ближче до хана. Ці місцеві вбивці не зовсім паскуди: їм важливий сам принцип - не кров, не рана. Князя можна забити, скажімо, в лазні чи мечем на сходах або на ловах. Тут ліси сприятливо непролазні - кількість мертвих визначиш лиш по вдовах, по деревах всохлих, яких, щоправда, значно більше - з таким гілляччям калічим, ніби хтось крізь них невблаганно падав. Тут усюди пахне середньовіччям. |
Х | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" |
Україна ж - це країна барокко. Мандрувати нею - для ока втіха. І тому западає спокуса в око: зруйнувати все. І скільки б не їхав, бачиш наслідки: мури і житла хворі ще, мабуть, від турків. І пуятикутні знаки. З криниць повтікали зорі, тобто їх нема, криниці відсутні, але є сліди, і це дозволяє подавати прогноз у вигляді віри в неминуче. Тому що наша земля є чимось більшим, аніж сорочка для шкіри. Це підпільне барокко влаштовує опір і цвіте шалено навіть в уламках, хоч забуто нас і мовчать в Європі. Катувати зручно в палацах, замках, а в каплицях тісно. Тому каплиці є найперший крок углиб України. Мені видно все з чужої столиці. Все на світі можна підняти з руїни, крім живої крові, як ми вже знаєм. Напиши, чи всі живі та здорові. Чи літають ангели над Дунаєм, чи дощі у Львові, чи досить крові. |
ХIII | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" | |
Я програвся в карти, а це ознака, що святий Юрко зі мною в конфлікті. Вічно має мухи, старий рубака! Але я не клянчу, тим більше лікті не кусаю, бо, дуже, не ревний я учень там, де вчать науки про вертикальне. Мене більше цікавлять вузли сполучень, переходи духа в матеріальне. Надивився днями крутого порно і спромігся заснути аж пів на пуяту, після чого збудився: на серці чорно, а довбешку варто віддати кату чи якомусь модному шарлатану - хай вилущує з неї віршів сигнали, чим тутешній люд заведе в оману. Моє тіло, засмагле і досконале, особливо по пояс, а може, й нижче, пропадає всує, хоч гідне грека. Самота моя - це як зимне днище. На поштамті глухо, бодай переказ. Ти також не пишеш, гадаю, знову маєш бестію - серце тобі украла. Я собі поставив таку умову: до Різдва добути - і дати драла! |
ХIY | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" |
Скоро свято: вся столиця російська закипіла так, мов повстали гнані і голодні. Я нагадую псиська, що натрапив на слід цитрин, бананів, і, спрямований чітко, як у безмежність, я собі здаюся майже трамваєм. Нам, їй-Богу, потрібна вкрай незалежність: торгувати з Кореєю, Парагваєм, Палестиною, Хіною, Барбадосом у портах над Понтом (Херсон, Одеса). Каравани трюмів із кальвадосом, коньяку і хересу буйні плеса, і, крім того, перець, імбир, гвоздика, чорне дерево, біла слонова кістка... А поки що - ця біганина дика по чужій столиці. І погляд псиська. Та й, сказати правду, пан Єлисєїв став не той, що був, не ті ананаси, а на нас поклав, як кажуть в Расєї. Анаші нема. І юрмище ласе до видовищ, хліба (знак метрополій!), невтоленно жебрає крихти, фрукти. І надходить ніч у столиці голій. Це послання можеш віддати вдрук ти. |
ХYI | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" | |
На Різдво в Україні діються речі потаємні й вічні. Скажімо, місяць виявляється зайвим, тому Святвечір переходить не в ніч, над якою висять херувими сонні, а в ніч - як море, по якій навряд чи спроможні трії мандрівні царі, подолавши гори, своєчасно встигнути до Марії. Це, однак, не значить, що все даремно, всі прогнози, прикмети цілком опуклі. Попри те, що зимно і те, що темно, неминучим є чудо, скажімо, в Дуклі, чи де-небудь. Це, як і зуява комети, як сама зоря, що провадила, пасла пастушків, ягнят, як і всі предмети, - все збувається: Йосиф, яскиня, ясла, коляда збувається, сіно, свічка. А проте - лишень у вертепній скрині, до якої доступ і вхід крізь вічка, бо насправді нема яскині, нині я, здається, готовий прийти з дарами, хоч діряво в кишенях, а в небі сіро. Тут мене ловили вітрини, брами. Треба їхати. Може, сконає Ірод. |
ХYIII | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" |
Про театри, цирки та іподроми не писав тобі ані слова. Й не буду. Є вагоміші драми, себто погроми: на прохання люду повісять Юду чи каструють Будду (яка різниця!) на вимогу нарсуду в ніч соловуїну. Я щодня тут їжджу попри в язницю. Мене вчать любити всю цю країну. Мене вчать: найменша сльоза дитяти важить більше, аніж усі Бутирки, взяті разом з Лубуянкою. Слід читати епілептиків. Небо з-поза кватирки є тотожним небу з-за грат. Це рівні величини в байдужості і красі. Я тут щодня проходжу попри катівні, а мене все вчать: Месія, Росія... Вчать мене: свобода - лише хвороба, щось таке, як сифіліс або навіть як червінка. Зрештою, це оздоба до вуязниці, якою натхненно править сам народ і сам же сидить завзято, як спортсмен, зацікавлений у режимі. Шапки знято. Голови стято. Свято. Це коли в божевільнях сплять одержимі. |
ХIХ | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" | |
Ветерани, що пишуть вірші, скарги, одаліски, що поночі йдуть на лови, аноніми, що вкупі становлять черги, франкмасони, що в ють павутини змови, пушкіністи, твердим розчулені знаком, патріоти, над кіром пониклі в думах, юнаки, що бують або ставлять раком, пияки, що знаються на парфумах, росіянки пишні, з яких купецьке випирає щоками, грудьми, задами, кавалери їхні, також опецьки, імбецили з рисами далай-лами, всяка інша потолоч, інше дрантя, всі на світі раси, народи, люде! Я стомився від кремлівських курантів. Прощавайте, завтра мене тут не буде. Прощавайте, всі! І ти, круглолиций, що з гори, як манну, даруєш укази. Я, можлива здобич твоїх міліцій, я боюсь, що вони застосують гази. Прощавайте, храмів хрести щербаті, під якими тужив я і вив совою!х Ці слова я не викричав на Арбаті: десь вони замерзли понад Москвою. |
ХХ | Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну" |
На останні гроші придбавши лайнер, я вбираю очима, писком і мозком вознесіння в небо стрімке, негайне. Піді мною, як кажуть англійці, Москов. Я злітав, а знизу мені махали сто розлук, сто крил в екстазі шаленій, рок-зірки, блудниці, посли, генерали, цар Іван і цар Пушкін. Безсмертний геній теж махав з постаменту (прощай, друзяко! Вже тебе не побачу. У нас, під Львовом, тебе скинули з неба недавно яко шарлатана і блазня, як мотлох, словом). Я злетів. Чи протягнеш, Москво, без мене? Що поробиш - мушу бути південніш. Залишаю слово своє вогненне. Все одно без мене буде нужденніш у твоїх безоднях, кохана Мекко, до якої вбогі плазують плазом. Але ти від нас тепер так далеко, що стає маразмом гнавіки разомх! Добрий вечір, небо і хмари з вати! Спи спокійно, місто кольору крові! Я лечу додому колядувати. Ірванцю назустріч, Неборакові. |
Ю. Андрухович Із циклу "Листи в Україну"
